• slide08
  • slide02
  • slide04
  • slide05
  • slide06

Ілля Казас – лікар-офтальмолог, професор, завідувач кафедри очних хвороб Катеринославського (Дніпропетровського) медичного інституту з 1922 по 1948 рр.

Народився в патріархальній караїмській родині. Його батько – євпаторійський міщанин, купець 2-ї гільдії, займався тютюновою торгівлею. Після закінчення гімназії Ілля Ісаєвич вступив на природний факультет Санкт-Петербурзького університету. З другого курсу перейшов у Військово-медичну Академію, яку закінчив в 1900 році зі званням лікаря Cum eximia laude (з особливою відзнакою). Студентом 4 курсу брав участь у боротьбі з епідемією висипного тифу і цинги в Самарській губернії, за що був нагороджений відзнакою Червоного Хреста.

Науковою діяльністю І. І. Казас почав займатися ще в стінах Академії під керівництвом видатного офтальмолога кінця ХІХ – початку XX століття, вченого зі світовим ім’ям професора Л. Г. Беллярмінова. З 1900 року, після закінчення Академії, І. І. Казас працював на посаді помічника завідувача одного з «летючих очних загонів», створених за ініціативою Л. Г. Беллярмінова для боротьби зі сліпотою від трахоми. Лікарі з цих загонів виїжджали у віддалені «затрахомлені» райони країни для надання головним чином хірургічної допомоги хворим на очні хвороби, навчали медичних працівників, сприяючи відкриттю очних стаціонарів на місцях. Надалі І. І. Казас неодноразово працював у таких очних загонах, спочатку на посаді помічника завідувача (1903 р.), а потім – завідувача (влітку 1911 р. – в Луцьку, а в літо 1912 р. – в Маріуполі).

Перебуваючи на військовій службі, продовжував наукову роботу. До цього періоду відносяться його праці з лікування кератитів,  дослідженню рефракції у школярів.

1912 р. захистив докторську дисертацію «До патології метил алкогольного амаврозу», яка вважається вичерпною з цього питання. В цей же період була запропонована схема діагностики паралічів очних м’язів, яка наводиться в посібниках з хвороб очей.

Під час Першої світової війни професор Казас служив військовим лікарем, обіймав посаду головного лікаря спеціалізованого польового шпиталю № 264 з очних хвороб. Нагороджений орденом Святого Станіслава ІІІ ступеня. В 1919 р., демобілізувавшись, Ілля Ісаєвич переїхав до Одеси, де до 1922 р. працював асистентом Одеської очної клініки під керівництвом професора В. П. Філатова.

У 1922 році був обраний завідувачем кафедри очних хвороб Дніпропетровського медичного інституту, яку очолював до кінця життя (з перервою у роки Другої світової війни).

З історії кафедри, заснованої у 1919 році старшим лікарем земської лікарні А. І. Кулебякіним, дізнаємося, що її клінічною базою був головний корпус земської лікарні. Стаціонар на 40 ліжок розміщувався на 3 поверсі правого крила будівлі, де знаходилися операційна, перев’язувальна, лабораторія та палати для хворих. Амбулаторний прийом пацієнтів та заняття зі студентами проводилися на першому поверсі. Лекції студенти слухали в просторій кімнаті, де раніше була церква. Вони були дуже змістовними та яскравими за формою викладання. В 1923 році очна клініка переїжджає із головного корпусу в інше приміщення. Під керівництвом професора Казаса кафедра та клініка інституту починають  швидко розвиватися і в короткий термін перетворюються на одну із провідних очних кафедр та клінік країни. Тут була вихована велика кількість фахових офтальмологів та наукових співробітників.

Наукова робота колективу кафедри була присвячена питанням глаукоми, трахоми, інфекційним захворюванням ока, травматизму ока. Ілля Ісаєвич – автор близько 100 наукових праць з актуальних питань офтальмології, з них 25 присвячені проблемі сифілісу ока. Популярними були його підручники «Основи терапії очних хвороб» та «50 прикладів призначення окулярів». Вони написані образною й доступною мовою, витримали по два видання, і, за відгуками спеціалістів, до цього дня зберігають значення для практичної медицини. Окремі праці професора присвячені патогенезу глаукоми. Ним був розроблений метод склероірідектомії, який застосовувався при лікуванні хворих на глаукому. Свій досвід з використання фізіотерапії в офтальмології І. І. Казас виклав у 8 главі в керівництві по хворобах очей Л. Г. Беллярмінова та А. І. Мерца.

Під керівництвом І. І. Казаса захищені 2 докторські та 10 кандидатських дисертацій.

Професор Казас проводив велику громадську роботу, був членом Вченої ради Мінохоронздоров’я УРСР, редколегії журналів «Архів офтальмології» та «Вісник офтальмології», незмінним головою Дніпропетровського офтальмологічного наукового товариства, заступником голови профкому Дніпропетровського медичного інституту.

Помер І. І. Казас у 1948 році в Дніпропетровську.

Дніпровський державний медичний університет зберігає пам’ять про талановитих вчених, що передавали свій багатогранний професійний досвід майбутнім поколінням лікарів. З великою вдячністю та шаною.